Улас Олексійович Самчук (20.02.1905 – 9.07.1987) – визначний український письменник, журналіст, публіцист, громадський діяч, одна з найпомітніших постатей української прози ХХ століття. Улас Самчук – претендент на здобуття Нобелівської премії 1982 року, автор двадцяти книг, серед яких трилогії “Волинь”, “Ост”. У 1941-1943 роках він редагував газету “Волинь”, що виходила у Рівному. Пам’ятник Уласу Самчуку урочисто відкритий 20 лютого 2005 року на Театральній площі до 100-річчя з дня народження письменника. Іменем Уласа Самчука названа вулиця Рівного, діє літературний музей письменника (вул.С.Петлюри, 17). Автори пам’ятника – скульптор В. Шолудько, архітектор В. Ковальчук.

Перше оповідання Уласа Самчука «На старих стежках» з’явилося у 1926 році в журналі “Духовна Бесіда” у Варшаві, а з 1929 року почав постійно співробітничати з “Літературно-науковим вісником”, “Дзвонами” (журнали виходили у Львові), “Самостійною думкою” (Чернівці), “Розбудовою нації” (Берлін), “Сурмою”. У 1933-му народжується художньо-психологічна повість “Марія” – перший художній твір про злочин Голодомору (побачив світ у 1934 році у Львові).

У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ – Секція митців, письменників і журналістів, головою якої став Улас Самчук. Був учасником буремних подій в Карпатській Україні у березні 1939 року, на певний час навіть потрапив до в’язниці.

У 1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН (мельниківців), у якій були також Олена Теліга, Олег Ольжич, Іван Рогач, Олег Штуль, перебрався через український кордон. Повернувся до Рівного, де очолив випуск газети “Волинь”, яка скоро стала загальноукраїнською. Письменник вважав, що в ті складні часи український народ не повинен бути “безсловесним” і має творити власне інформаційне поле. У “Волині” тоді ж працював молодший брат Симона Петлюри Олександр. В газеті друкувалися статті й вірші Євгена Маланюка, Олега Ольжича й Олени Теліги. Також Улас Самчук зорганізував у Рівному видання дитячого часопису “Орленя”.

Водночас легальні українські видання, які виходили на території України в період нацистської окупації, були зобов’язані дотримуватися риторики Третього Рейху, зокрема, щодо євреїв. Детальніше про це можна прочитати у дослідженнях Романа Михальчука та Максима Гона.

Після війни Улас Самчук емігрував і деякий час жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР (Мистецький український рух). Після переїзду до Канади у 1948-му був засновником Організації українських письменників “Слово”, Cвiтoвoгo кoнгpecу укpaїнцiв.

Письменник помер 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.

Перейти до вмісту

Улас Олексійович Самчук (20.02.1905 – 9.07.1987) – визначний український письменник, журналіст, публіцист, громадський діяч, одна з найпомітніших постатей української прози ХХ століття. Улас Самчук – претендент на здобуття Нобелівської премії 1982 року, автор двадцяти книг, серед яких трилогії “Волинь”, “Ост”. У 1941-1943 роках він редагував газету “Волинь”, що виходила у Рівному. Пам’ятник Уласу Самчуку урочисто відкритий 20 лютого 2005 року на Театральній площі до 100-річчя з дня народження письменника. Іменем Уласа Самчука названа вулиця Рівного, діє літературний музей письменника (вул.С.Петлюри, 17). Автори пам’ятника – скульптор В. Шолудько, архітектор В. Ковальчук.

Перше оповідання Уласа Самчука «На старих стежках» з’явилося у 1926 році в журналі “Духовна Бесіда” у Варшаві, а з 1929 року почав постійно співробітничати з “Літературно-науковим вісником”, “Дзвонами” (журнали виходили у Львові), “Самостійною думкою” (Чернівці), “Розбудовою нації” (Берлін), “Сурмою”. У 1933-му народжується художньо-психологічна повість “Марія” – перший художній твір про злочин Голодомору (побачив світ у 1934 році у Львові).

У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ – Секція митців, письменників і журналістів, головою якої став Улас Самчук. Був учасником буремних подій в Карпатській Україні у березні 1939 року, на певний час навіть потрапив до в’язниці.

У 1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН (мельниківців), у якій були також Олена Теліга, Олег Ольжич, Іван Рогач, Олег Штуль, перебрався через український кордон. Повернувся до Рівного, де очолив випуск газети “Волинь”, яка скоро стала загальноукраїнською. Письменник вважав, що в ті складні часи український народ не повинен бути “безсловесним” і має творити власне інформаційне поле. У “Волині” тоді ж працював молодший брат Симона Петлюри Олександр. В газеті друкувалися статті й вірші Євгена Маланюка, Олега Ольжича й Олени Теліги. Також Улас Самчук зорганізував у Рівному видання дитячого часопису “Орленя”.

Водночас легальні українські видання, які виходили на території України в період нацистської окупації, були зобов’язані дотримуватися риторики Третього Рейху, зокрема, щодо євреїв. Детальніше про це можна прочитати у дослідженнях Романа Михальчука та Максима Гона.

Після війни Улас Самчук емігрував і деякий час жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР (Мистецький український рух). Після переїзду до Канади у 1948-му був засновником Організації українських письменників “Слово”, Cвiтoвoгo кoнгpecу укpaїнцiв.

Письменник помер 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.