Будинок предводителя дворян Рівненського повіту Дмитра Андро

Першу назву вулиця отримала від Бармацької (сучасна Міцкевича). Саме така назва зустрічається у плані міста Рівного 1896 року. Пізніше, з початку ХХ століття провулок Бармацький перейменували на Гоголівський (від вул. Гоголівської – сучасної Симона Петлюри). В 20-х рр. ХХ ст. провулок забудовується добротними офісами та особняками, привабливої архітектури. З середини 30-х років ХХ ст. колишній провулок Бармацький (або Гоголівський) отримує статус вулиці, яку назвали іменем уславленого польського поета, уродженця Волині Юліуша Словацького. Мешкали на цій вулиці переважно урядові чиновники, люди заможні. Селились надовго, а тому помешкання будували добротні.

Очевидно у 20-30 тих роках XX ст. був збудований розкішний особняк, у якому жив повітовий предводитель рівненського дворянства Дмитро Федорович Андро. Оселився він у Рівному на початку ХХ століття. Походив з дворян війська Донського. Його батьки мали маєтки у Франції і в містечку Деражне Рівенського повіту. Дмитро Федорович в свій час отримав військову освіту, виховувався в Пажеському корпусі, після виходу у відставку в 1903 р., був призначений спочатку ковельським повітовим предводителем дворянства, а згодом – рівненським. Ця посада вважалась досить поважною і авторитетною. Коли на Рівненщині з 1911 року царський уряд дозволив ввести повітове земство то, попри те, що до цього органу місцевого самоврядування населення саме могло обирати своїх представників – голову повітового земського зібрання затверджував, як правило, губернатор, і ним обовʼязково мав бути повітовий предводитель дворянства. Дмитро Андро відомий в історії міста і як громадський, політичний діяч.

Тому що саме він очолював роботу Рівненського повітового земства, за часів Тимчасового уряду був комісаром, влада якого розповсюджувалась на весь Рівненський повіт. 3 1912 р. після створення на Волині земств – органів місцевого самоврядування, Дмитро Андро, очолював їх діяльність на Рівненщині до 1917 року. Був головою Рівненського повітового земського зібрання, на рахунку якого багато корисних справ: будівництво першої електростанції в Рівному (вул. Гоголя, 20), відкриття жіночої гімназії (приміщення УВС по вул. Героїв поліції), запобігання знищенню майна державних установ в роки І світової війни, питання евакуації. Д. Ф. Андро обирався депутатом Першої Державної Думи. За родинними звʼязками мав відношення до засновників м. Одеса.

черепиця, яка збереглася дотепер

Його бабуся Г.О. Оленіна (Андро) була у близьких стосунках з О. С. Пушкіним, який присвятив їй немало своїх віршів (похована на території Корецького монастиря, Рівненська обл.). Дмитро Андро надавав активну благодійну допомогу армії. Він разом із помічниками налагодив постачання для війська фуражу, заготівлю сухарів, чобіт. Залишився У місті й увесь земський медичний персонал. Відтак, лікарі надавали допомогу мешканцям повіту та біженцям, уживали заходів для запобігання розповсюдженню епідемій.

Сьогодні будинок по вул. Словацького, 7 орендує Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції.

Перейти до вмісту

Будинок предводителя дворян Рівненського повіту Дмитра Андро

Першу назву вулиця отримала від Бармацької (сучасна Міцкевича). Саме така назва зустрічається у плані міста Рівного 1896 року. Пізніше, з початку ХХ століття провулок Бармацький перейменували на Гоголівський (від вул. Гоголівської – сучасної Симона Петлюри). В 20-х рр. ХХ ст. провулок забудовується добротними офісами та особняками, привабливої архітектури. З середини 30-х років ХХ ст. колишній провулок Бармацький (або Гоголівський) отримує статус вулиці, яку назвали іменем уславленого польського поета, уродженця Волині Юліуша Словацького. Мешкали на цій вулиці переважно урядові чиновники, люди заможні. Селились надовго, а тому помешкання будували добротні.

Очевидно у 20-30 тих роках XX ст. був збудований розкішний особняк, у якому жив повітовий предводитель рівненського дворянства Дмитро Федорович Андро. Оселився він у Рівному на початку ХХ століття. Походив з дворян війська Донського. Його батьки мали маєтки у Франції і в містечку Деражне Рівенського повіту. Дмитро Федорович в свій час отримав військову освіту, виховувався в Пажеському корпусі, після виходу у відставку в 1903 р., був призначений спочатку ковельським повітовим предводителем дворянства, а згодом – рівненським. Ця посада вважалась досить поважною і авторитетною. Коли на Рівненщині з 1911 року царський уряд дозволив ввести повітове земство то, попри те, що до цього органу місцевого самоврядування населення саме могло обирати своїх представників – голову повітового земського зібрання затверджував, як правило, губернатор, і ним обовʼязково мав бути повітовий предводитель дворянства. Дмитро Андро відомий в історії міста і як громадський, політичний діяч.

Тому що саме він очолював роботу Рівненського повітового земства, за часів Тимчасового уряду був комісаром, влада якого розповсюджувалась на весь Рівненський повіт. 3 1912 р. після створення на Волині земств – органів місцевого самоврядування, Дмитро Андро, очолював їх діяльність на Рівненщині до 1917 року. Був головою Рівненського повітового земського зібрання, на рахунку якого багато корисних справ: будівництво першої електростанції в Рівному (вул. Гоголя, 20), відкриття жіночої гімназії (приміщення УВС по вул. Героїв поліції), запобігання знищенню майна державних установ в роки І світової війни, питання евакуації. Д. Ф. Андро обирався депутатом Першої Державної Думи. За родинними звʼязками мав відношення до засновників м. Одеса.

черепиця, яка збереглася дотепер

Його бабуся Г.О. Оленіна (Андро) була у близьких стосунках з О. С. Пушкіним, який присвятив їй немало своїх віршів (похована на території Корецького монастиря, Рівненська обл.). Дмитро Андро надавав активну благодійну допомогу армії. Він разом із помічниками налагодив постачання для війська фуражу, заготівлю сухарів, чобіт. Залишився У місті й увесь земський медичний персонал. Відтак, лікарі надавали допомогу мешканцям повіту та біженцям, уживали заходів для запобігання розповсюдженню епідемій.

Сьогодні будинок по вул. Словацького, 7 орендує Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції.