Шістдесят років тому башти з гострими шпилями стояли високо над містом, прикрашаючи старе Рівне. Проте зараз, лише скорочені та обезголовлені вежі, вони служать нагадуванням про колишню велич зруйнованої святині.

Історія рівненського костелу святого Антонія могла б виглядати зовсім по-іншому, якби не втручання радянської влади, яка активно пропагувала атеїзм на Рівненщині. Під її рукою було багато рівненських храмів, і католицький костел святого Антонія не минув цього лиха. Хоча його залишки до наших днів дійшли, вони були спотворені внаслідок цього втручання.

У середині ХVІ століття, неподалік від сучасного органного залу, княгиня Острозька Беата Костелецька встановила дерев’яний католицький костел Успіння Пресвятої Діви Марії. Під час татарського нападу на місто в 1570 році храм був знищений. Протягом майже 30 років в Рівному не було ані костела католицького, ані священика. Ситуація змінилася в 1606 році, коли княгиня Острозька, Анна Александрова з роду Штембергів, дружина волинського воєводи, власними коштами збудувала новий храм на місці зруйнованого. Однак і цей костел не протримався довго через занедбаність і зазнав руйнування до 1773 року. У зв’язку з цим духовні влади вирішили спорудити мурований костел. Проте не врахували особливостей заболоченої місцевості, що призвело до руйнування й цього храму.

Під керівництвом польського архітектора та проектанта Костянтина Войцеховського будівництво було завершено у 1899 році. До фінансування також долучився князь Роман Сангушко зі Славути, надаючи кошти зі свого благодійного фонду. Костел був урочисто освячений 7 жовтня 1900 року.

Під час Першої світової війни храм зазнав руйнувань, і тому в 1922 році єпископ Ігнатій Дубовський відновив та повторно освятив його після проведеної реставрації. У 1927 році художник Політинський створив модерністичне поліхромне оздоблення костелу. На продовгуті готичних вікнах з’явилися кольорові вітражі. Оновлений костел, виконаний у неоготичному стилі з червоної цегли та високими шпилів, став справжньою прикрасою Рівного, видимою практично з будь-якої точки міста.

Практично аж до самого закриття храму в 1958 році в підземних криптах (склепінчасті приміщення, розташовані під вівтарною і хоральною частинами храму, призначені для поховань) знаходилися гробниці з прахом усопших членів родини Любомирських та місцевої польської знаті. Тут покоївся прах і Казиміра Любомирського. Хоча помер він 29 червня 1871 року у Львові, але поховали його в склепі ще не добудованого на той час костелу Cвятого Антонія, як натхненника і опікуна побудови храму. Поряд з похованням князя Казимира були гробниці Юзефа і Людвики Любомирських.

Що стало з останками похованих, коли після війни радянська влада закрила костел, достеменно невідомо. Декотрі старожили розповідають, що після війни останки зі склепів перепоховали на Дубенському кладовищі. Інші кажуть, що буцімто бачили, як зотлілі труни вивозили за місто на смітник. Рівнянка Наталія Наконечна пригадала розповідь своєї матері, яка працювала після війни в якійсь радянській конторі, що було створено спеціальну комісію для обліку цінностей, вилучених у культових спорудах. Оскільки ховали представників знатних родів у дорогому одязі, з коштовностями, інкрустованою дорогоцінним камінням зброєю, то все це потрібно було описати і взяти на облік. За словами Наталії Наконечної, її мама була однією з тих, хто описував вміст гробниць з підземелля костелу Cвятого Антонія. Вона буцімто на власні очі бачила зотлілий прах давніх аристократів, залишки одягу, коштовності.

Усі останки з костельних склепів разом з різним мотлохом, що не становив цінності, буцімто склали у великий ящик і закопали на Дубенському кладовищі. 

Радянська влада прагнула зруйнувати храм усіми можливими способами, але йому все таки “пощастило”. Старожили розповідали, що приводом для руйнування шпилів костелу послужило те, що начебто з веж храму радіостанцією велися шпигунські передачі на Захід. Можливо, сьогодні це видасться нісенітницею, але тоді такі речі сприймалися цілком серйозно. Знайшовся сміливець, активний прибічник радянської влади, який спиляв металеві хрести на шпилях. Старожили розповідають, що за таку наругу над святинею чоловік поплатився. Через кілька днів його знайшли мертвим. Офіційна версія — самогубство.

Пізніше рішили розібрати неоготичні вежі із шпилями. Епітафії на стінах замазали, а ті, які були на мармурових плитах, були знищені разом із плитами. Одним із найкращих органів у Східній Європі в жорстокий спосіб розібрали на частини. Невідома доля старовинних ікон, що прикрашали вівтар і стіни костелу.

У січні 1966 року в колишньому костелі, “підкоригувавши” його інтер’єр так, щоб нічого не нагадувало про храм, влада відкрила кінотеатр на 274 місця. Новий кінотеатр, спочатку названий “Хронікою”, а потім перейменований на “Глобус”, не здобув значної популярності серед мешканців Рівного. Здавалося, влада вибачається за проведення розваг у храмі, присвоївши йому статус кінотеатру для показу науково-популярних та освітніх фільмів. Однак цей кінотеатр у колишньому костелі так і не став популярним. Після внутрішньої перебудови та часткової зовнішньої реставрації в 1987 році в колишньому храмі відкрився зал органної і камерної музики обласної філармонії.