Управління культури і туризму ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ РІВНЕНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
  • Українська

(0362) 26-08-19, 26-75-45, 26-08-37

Написати нам

Туристичні маршрути Рівненщини

Середньовічний палац князів Любомирських

Середньовічний палац князів Любомирських

У давнину цю місцину називали рівненською Венецією. Тут вирощували ананаси та вигодовували фазанів, каталися на човнах та прогулювалися серед античних статуй. А чутки про пишні вечірки в князівському палаці ходили по всій Волині.

Останні з власників Рівного — польські магнати Любомирські — залишили в нашому місті чимало згадок про себе. Мальовничий сучасний парк Молоді, названий рівнянами “Лебединкою”, та так званий гідропарк — це частина колишньої території родового маєтку Любомирських. Тут, серед колись широких рівненських ставків, понад два століття тому розкинувся розкішний палацово-парковий ансамбль, у якому на повну “відривалися” нащадки панського роду та їхні численні гості. А приблизно між нинішньою ЗОШ №2 та стадіоном “Авангард” височів величний князівський палац, оточений скульптурами римських воїнів, підвісними мостами та брамами. Окраса міста, він міг би залишатися нею і досі, проте… Палац встояв перед пожежею, руйнівним часом та війною, але здався перед бажанням радянської влади знищити все, що нагадувало б про колишню велич давніх аристократичних родин.

Весняний паводок робив палац на острові недоступним. Фото поч. ХХ ст.

Яким же був князівський палац Любомирських, ми можемо дізнатися з літографій та малюнків художників XVIII-XIX століть, історичних книг та фотографій, розповідей старожилів. Як відомо, палац послужив прообразом княжого замку, описаного у повісті Володимира Короленка “В дурном обществе”.

Легенда старого міста

Історія рівненського маєтку-палацу Любомирських починається з першої половини XVIII століття. У 1723 році князь Юрій Любомирський, вступивши у володіння містом, замислив перебудувати успадкований від попередників — князів Несвицьких-Острозьких — стародавній, ще XV століття, напівзруйнований дерев’яний замок. Оскільки замок стояв на острові, утвореному рукавом Усті й заболоченими ставками, то існувала легенда, що буцімто той острів рукотворний. Насипали його на місці загибелі турецьких нападників. Відтоді, мовляв, привиди загиблих бродять замком, а ночами з-під землі та у підвалах чути жахливі стогони.

 

Утім, вочевидь, “страшилки” не турбували нових власників. Замок як фортифікаційна споруда давно втратив актуальність. А заможні польські князі воліли мати розкішний палац у новопридбаній вотчині. Перший етап перебудови замку в палац розпочав князь Юрій у 1728 році. Завершив його син Станіслав у 1738-у. Замок уже не мав фортечних стін з бійницями, земляних бастіонів. Натомість виросла велична двоповерхова кам’яна споруда з мансардним дахом, колонами при головному вході, на стінах з’явилися герби роду Любомирських та візерунчаста ліпнина. Біля центрального входу — скульптури римських воїнів. На острів вели два мости. Складно повірити, але тепер там пролягають вулиці Замкова та 24 Серпня.

 

Князь Станіслав, будучи не лише надзвичайно багатою і впливовою людиною (навіть претендував на королівський престол у 1764 році), але й неабияким гульвісою, вважав наявність розкішної резиденції справою особистого престижу. Тому до облаштування маєтку підходив без будь-яких обмежень.

Рівненська Венеція — місце панських гульбищ

Станіслав Любомирський, аби похизуватися перед іншими вельможами, не шкодував коштів на рівненський палац. Оточив його розкішним парком, до облаштування якого доклали зусиль знані на той час садовод Діонісій Міклер та архітектор Бургіньон. Саме останній на замовлення князя у 1797 році виготовив “План замку, садів, парку та частини міста Ровно”. На цьому плані відтворена східна частина міста, зокрема, фрагмент ринкової площі та практично вся територія палацово-паркового ансамблю Любомирських з розташованими там об’єктами — господарськими будівлями, альтанками, алеями, каналами, садами, мостами. Мало того, майстер на полях плану намалював 19 об’єктів ансамблю.

 

Цей унікальний документ, який дає нам можливість найповніше уявити, яким же була рівненська резиденція Любомирських, віднайшов у держархіві Санкт-Петербурга та оприлюднив рівнянин, доктор архітектури, професор НУВГП Петро Ричков. На основі цього документу під керівництвом Петра Ричкова виготовлено макет палацово-паркового ансамблю Любомирських та частини Рівного, що експонується нині в Рівненському краєзнавчому музеї.

За історичними описами дослідників Волині Стецького і Теодоровича, довкола палацу в парку розташовувалися античні скульптури, альтанки, імітації руїн античних споруд, каруселі, майданчики для розваг. Через ставки та канали до палацу вели підйомні мости. Сучасники називали маєток рівненською Венецією. При дворі були манеж, театр, розплідник фазанів, теплиця для вирощування ананасів, оранжерея для рідкісних тропічних рослин та квітів.

Любитель розваг князь Станіслав постійно влаштовував при дворі пишні й велелюдні багатоденні гуляння з гучними балами, музикою і фейєрверками, пиятикою під залпи гармат. При дворі був корпус яничарів, який складався з найгарніших молодиків, зодягнених у розкішні мундири. А квартирували вони у сусідньому тоді селі Басів Кут. Яничари прислуговували панським гостям, котрі безперервним потоком прибували та від’їжджали. Тих гостей у замку, не рахуючи постійних пожильців, була сила-силенна. Про розкішне життя маєтку рівненських Любомирських ходили легенди всією Волинню. Постійні гульбища виснажили родову казну, і маєток навіть доводилося закладати за борги.

Брат князя Станіслава Юзеф зробив останню спробу перебудови палацу в 1815 році — у стилі французького ампіру. На його запрошення італійські живописці Вільяні та Кармароні оздобили внутрішні приміщення фресками, а польський художник Лукашевич створив портретну галерею роду Любомирських. Карнизи й стелі в покоях оздобили родовими гербами, у кімнатах влаштували мармурові каміни. Великий став, на якому на човнах катали гостей, очистили від заростей. А риби напустили стільки, що, крім задоволення величезної потреби двору, отримували ще три тисячі річного прибутку від торгівлі. Відбудували й згорілу оранжерею. До речі, її приміщення у дещо спотвореному вигляді збереглося й донині. Це — двоповерховий будинок №17 на вулиці Драгоманова поруч із краєзнавчим музеєм, на першому поверсі якого розміщується турагенція “Клеопатра”. Утім, попри усі потуги — це був початок занепаду палацу.

Дарунок, який повернули

Діставши у спадщину палац, наступний з Любомирських — князь Фридерик, — не маючи коштів на його утримання, у середині XIX століття збудував собі скромнішу резиденцію — палацик на “Гірці” (територія сучасного парку імені Тараса Шевченка). А на землі свого родового маєтку побудував приміщення гімназії (нинішній краєзнавчий музей). Його син Казимір у 1844 році передав для потреб Рівненської гімназії старовинний палац. Завдяки збереженому в архівах акту про передачу палацу ми можемо хоча б приблизно уявити, яким був колись розкішний князівський палац. Акт містить детальний опис внутрішнього убранства та допоміжних будівель маєтку, зроблений на замовлення Міністерства народної освіти. Згідно з описом, будівля мала чотири балкони з різних боків та четверо дверей, три погреби. На першому поверсі було 22 кімнати й невелика зала, на другому — 8 і велика банкетна зала. Поруч з палацом — двоповерховий флігель, коптильня, курятник і конюшня. Про внутрішнє оздоблення палацу можна судити з опису того, що князь Любомирський забрав з палацу до нової резиденції на “Гірці”: “…стеклянные двери бронзовой оковки, мозайковый каминок с вделанным вверху онаго зеркалом и при нем две мозайковых колонны с капителями. … на стенах Лионские шелковые в вызолоченных рамах обои; устроенный в стене комнаты №4 в алебастровый каминок с украшениями черного мрамора и вверху сего каминка поставленная гипсовая чаша, а также находящиеся в той же комнате четыре мозайковые колонны с таковыми же капителями и на них гипсовый архитрав в связи с таковым же отделанным на стене карнизом, вместе с находящимся в этой комнате внутренними ставнями… с зеркалами и таковыми же дверми; … двери растворчатые филенчатые с прибором желтой меди….”. Ще раніше князь Фридерик забрав з палацу величезну родинну бібліотеку, картини, порцеляновий посуд.

Проте користуватися щедрим князівським даром гімназійне керівництво спромоглося недовго. На утримання такого величезного приміщення забракло коштів. Та й діставатися до палацу на острові, який щовесни потерпав від повені, було проблематично. А ще казали, що там нездорове болотне повітря, і побоювалися, що замку загрожує руйнування.

 

Та все ж таки у палацових покоях ще довгий час мешкали гімназисти та вчителі закладу, яким бракувало грошей, аби винаймати житло.

Палац — у руїнах, парк — у болоті

Руйнування палацу тривало упродовж усього ХІХ століття, занепав і парк. Широкі ставки перетворювалися на непрохідні болота. Аби врятувати одну з найгарніших споруд тогочасного Рівного, у 1917 році одна з міських громадських організацій спробувала реставрувати палац. Встановили новий дах, полагодили паркет у банкетній залі. У роки Першої світової війни там розміщувався госпіталь. У 20-х роках деякі приміщення пристосували під навчання для учнів російської гімназії. Хоча будівля невпинно руйнувалася, культурне життя довоєнного Рівного оберталося довкола замку Любомирських. Там, у вцілілій банкетній залі проводили міські бали, влаштовували спектаклі, виставки, музичні та мистецькі вечори. Популярними були, як сказали б нині, корпоративні вечірки: бали та маскаради фінансистів, журналістів, спортивних і громадських товариств. Газети смакували подробиці цих зібрань, описуючи найкращі костюми, за які давали призи. Здебільшого це були вбрання дружин місцевого чиновництва та інтелігенції. Афіші художніх вечорів сторічної давнини — “Вечер радости”, “Вечер грусти в старом замке князя Любомирського” — досі зберігаються у фондах Рівненського краєзнавчого музею.

У 20-ті роки минулого століття у приміщенні палацу розміщувалося польське гімнастичне товариство “Сокіл”, а площа перед палацом носила назву “Спортивна”. Вона, власне, й була міським спортмайданчиком, де влаштовували футбольні баталії серед місцевих та приїжджих команд.

Місцина поблизу старовинного палацу мала й певний романтичний ореол. Закохані пари призначали там побачення. Серед мовчазних, величних руїн полюбляли рівняни та гості міста фотографуватися на згадку. У багатьох рівненських родинах зберігаються листівки із зображеннями палацу, які надсилали своїм близьким і знайомим.

 

У 1927 році за невідомих обставин палац зайнявся. Як згадують старожили, диміло кілька днів. Ущент згорів дах і вигоріли внутрішні приміщення. Але навіть пожежа не відвернула рівнян від їхнього улюбленого місця відпочинку. Тут продовжували усамітнюватися закохані, люди приходили просто на прогулянку, пограти у футбол та теніс. На палацовій площі традиційно розміщувалися шатра мандрівних цирків-шапіто.

Зі спогадів доньки рівненського художника Георгія Косміаді Надії: “Після пожежі ми, діти, часто лазили в замок, хоча нам й не дозволяли дорослі. Адже там залишилися відкритими багато підземних ходів, у яких легко заблукати. Старші хлопці розповідали, що якийсь із ходів буцімто веде аж до Дубенського кладовища, інші – в район Верхньої Волі (район пивзаводу, – прим. авт.). Частина ходів була затоплена водою, інші вели кудись під річку Устю, з них тягнуло вогкістю й таємничістю. Пам’ятаю, навесні паводок розливався аж до перших сходинок палацу”.

Кінець рівненського палацу і… нова історія

У вересні 1924 року міська влада викупила у князя Любомирського 5 гектарів болота, на яке перетворився колись розкішний палацово-парковий ансамбль, маючи намір закласти там міський сад. Однак спочатку забракло грошей, потім прийшов “золотий вересень”, затим — війна… Після пожежі 1927-го року тодішня влада і власники палацу не мали коштів на його відновлення, а радянська влада, яка згодом прийшла, — бажання. Час та недбальство міської влади перетворили палацові ставки на болота, зарослі очеретами. Паркові дерева вирубали, а на території маєтку рівняни облаштували… городи, які розміщувалися там аж до 60-х років.

Одного дня, у квітні 1940-го, місто здригнулося від потужного вибуху. За варварським наказом радянського керівництва міста палац було підірвано. Частину його залишків вивезли на смітники, а вцілілу цеглу подекуди з гербами колись могутнього панського роду місцеве населення розібрало на господарські потреби. Та все ж залишки будівлі з подекуди вцілілими стінами, фундаментом та підвалами “дожили” до кінця 1959 року, залишаючись улюбленим місцем забав місцевих дітлахів, які поміж собою називали ту місцину “кудикіною гіркою”. Узимку руїни на узвишші вкривалися снігом, і діти сковзалися з гірки на санчатах, лижах, дошках, чи просто на чому доведеться.

Лише на початку 60-х радянській владі нарешті вдалося остаточно впоратися зі старовинним палацом — його рештки були розтягнені бульдозерами, землю розрівняли, підвали та фундамент засипали. Старожили розповідають, що чимало рівнян тоді зібралося подивитися, як потужна техніка не могла впоратися із залишками мурів, які не можна було розбити. Після розчистки довго тут була пустка. Аж доки поруч з місцем, де був палац, не звели стадіон “Авангард”. Краєзнавці кажуть, що й досі комунальники, ремонтуючи у тому місці мережі, інколи знаходять фрагменти цегли та черепиці зі старовинного палацу.

 

Про палац Любомирських можна розповідати ще багато. Нині про нього знову говорять. Цього разу — у зв’язку з розкопкамина місці, де був палацово-парковий ансамбль. Не виключено, що ці дослідження відкриють нові сторінки в історії рівненського замку-палацу, а отже, й в історії нашого міста.

Малюнки з віднайденого Петром Ричковим плану Бургіньона

Світлана Калько

Використані фотографії з особистого архіву автора, з фондів Рівненського краєзнавчого музею та Національного історичного цифрового архіву Польщі.